Першоцвіти ви мої,
Ще є сніг – та ви цвітете,
Не в глибокім весна сні,
Бо красу ви бережете.
Першоцвіти! Білі квіти.
Ви ростіть собі чемненько,
Хочу вами я радіти,
Ніжно піднесіть серденько.
Прикрашайте повен сад,
Щоби кожен дивувався,
Щоб питав у вас порад,
І гарненько посміхався.
Як солодко спиться вранці! У теплому ліжку додивляємося солодкі сни; з горням гарячого вранішнього напою та сонним поглядом доходимо до вікна… А там?… А там вона! Така чарівна і неповторна заглядає у вікно, пестить уже зовсім весняним вітром та чарує передчуттями. Вони виникають спонтанно, немовби той самий вітерець приносить їх на своїх крилах з далеких країв! Весна!… Якими б ще словами не намагався описати цю красу, та те, що коїться на душі – незбагненне. І не дивно. Це ж весна! І її провісники – первоцвіти…
